Іван Васько

Опіки на плечах Івана загоїлися без рубців, а ось із рукою усе складніше – потрібно перенести ще три операції та певний час реабілітуватися й відновлюватися. Про це інформують на сайті прикордонної служби. Івану й досі боляче згадувати пережите. – Найважчим було спостерігати, як на моїх очах гинуть побратими, такі ж як і я молоді хлопці, – каже він. – Як нещадно по нас б’ють «Гради» ворога, як підриваються на мінах бійці та виносять з поля бою тяжко поранених. Звичайно, страх охоплював кожного, він витав у повітрі. Кожного дня тривожила думка: аби вижити та перемогти. В Івана дуже гарна і дружна родина. Він з особливою радістю й любов’ю говорить, що на нього вдома чекають мама, тато, брат, дідусь і бабуся. – Мій тато – Михайло Васько – також воював, правда на чужій землі, в Афганістані, – розповідає Іван. – Він теж пішов на службу у 18 років, як і я. Попереду у молодшого сержанта ще операції та реабілітація, а після повного одужання він хоче знову повернутися туди, де відстоюють рідну землю його побратими.