24-річний Євген Поплавський родом із села Прилуки Овруцького району Житомирської області. Військову службу проходив у складі 30-ї окремої механізованої бригади, першого батальйону. Брав участь у бойових діях в зоні АТО – у найнебезпечніших військових операціях і сутичках. Адже боротися за мир і оберігати спокій рідних людей – вважав за свій святий обов’язок! Про його бої на передовій мама Світлана Михайлівна – дізналася випадково.
Федосюк Олександр Анатолійович, 62 роки, з Житомира. Юрист за освітою, до війни надавав юридичні послуги, потім не витримав на дивані і поїхав на схід.
З серпня 2014 р. в батальйоні "Айдар". На передовій, в м. Щастя і в околицях. Розвідка. Командиром був покійний "Динаміт"
У листопаді в шийний захист броніка був досить сильний удар осколком. Пощастило. Тижнів три поболіло і пройшло. В березні почав втрачати голос. У средині квітня приїхав зі Щастя. Звернувся в шпиталь, відправили в інститут отоларингології. Там запропонували прооперувати.
Киянин Сергій Храпко втратив ліву руку й ліву ногу 16 травня 2015 року, в бою біля Мар’їнки. Він підірвався на міні. А в мирному житті він робив дуже гарні меблі, повідомляє Громадське радіо.
Вижив дивом, зізнаються лікарі. Утім, після численних операцій 25-річний військовослужбовець потребує тривалої реабілітації, пластичних операцій й нарощування м'язових тканин. Таких грошей родина Блохінів не має.
10 червня при виконанні бойового завдання в зоні АТО поблизу Донецька був важко поранений розвідник 5-го окремого батальйону ДУК ПС Володимир Васянович (позивний "Шуруп"). Він втратив ліву ногу, підірвавшись на ворожій міні. Шурупу 20 років.
Командир екіпажу 16-ї окремої бригади армійської авіації, 30-річний військовий льотчик Сергій Титаренко потребує допомоги. Він отримав важку травму хребта після того, як його вертоліт був збитий російськими найманцями 4 червня 2014 в районі Слов'янська. Дружина Сергія померла від раку. Він залишився один із сином, якому немає навіть півтора року.
Про це повідомляє кореспондент "Цензор.НЕТ".
“Мамо, вибач, я поїхав на війну”. Такі слова почула від свого сина Руслана Зварича його матір Галина. Син просив у неї вибачення за будь-які провини, коли їхав у потязі, що курсував до лінії фронту. Далі — місяць невідомості, переживань, молитов і “абонент поза зоною досяжності”… Але Руслан знайшовся. Зараз чоловік — на лікуванні у львівському військовому госпіталі після важкого поранення, отриманого під час бойових дій в зоні АТО.
21-річний Віктор Андрійчук був опорою для своєї матері та майже замінив батька молодшому братові Максиму - рік тому сім'я поховала батька й чоловіка.
Після закінчення школи Віктор пішов служити в армію. Під час Революції Гідності, попри материні заборони, втікав з дому, аби допомогти побратимам. З початком бойових дій добровольцем вступив до батальйону "Київська Русь". І в липні їх відправили в самісіньке пекло - до Слов'янська. Про це пише "Ера медіа".
